“Останній герой бойовика”: рецензія на фільм “Спадок брехні” зі Скоттом Едкінсом

“Спадок брехні”: олдскульний шпигунський трилер з київськими пейзажами і саундтреком від Океану Ельзи.

“Стопов, поворотов нет!”, – написано на табличці автобуса в покинутому депо, де відбувається вступна перестрілка україно-британського трилера “Спадок брехні”. Коли про фільм тільки написали в мережі, було ясно, що це буде люте жанрове кіно “класу Б” з ностальгією за Борном та з бойовими мистецтвами. Інтерес викликало два моменти. Перший, що нарешті подібне знімуть в Україні, друге – це виконавець головної ролі Скотт Едкінс.

У наш час не прийнято знати імена акторів, які перейняли спадщину 90-х. Чистий жанр карате-бойовика мертвий. Його замінив екшен, знятий на хромакеї, або, в кращому випадку, який виносить трюки і постмодерн на перший план (привіт Джону Уіку). Тому такі фільми, як “Обговоренню не підлягає” та “Іп Ман 4”, в яких знявся Скотт Едкінс, стали ковтком свіжого повітря шанувальникам жанру. І весь цей багаж Едкінс на пару з режисером Адріаном Болом, під керівництвом українських продюсерів, привіз в Україну.

У центрі сюжету – небезвідома отруйна речовина і Кремль зі своїми зловісними планами. У клубок намотуються МІ-6, ЦРУ і бо зна які ще спецслужби, а також антагоніст з дочою на руках, якого роздирають примари минулого. Хоча точніше сказати доча з недбалим татком на руках. І тут вже цікавий відступ від жанру, адже главгерой на ім’я Мартін далекий від героїки і взагалі ще той невдаха, нехай і виглядає як брутальний мачо.

З Лондона сюжет відправляє героїв до Києва, де під меланхолійний вокал Вакарчука глядач спостерігає пейзажі української столиці, які обмальовані то виграшно прекрасними, то жахливими зі своїми нетрями. Але без крайнощів, як і в іншій увазі до українського (борщ таки згадають).

Все шалено крутиться і Мартін готовий на невиправдане насильство в ім’я бобра, яке саме кого завгодно врятує. Кругом метушаться спецслужби будь-яких країн, крім самої країни перебування. Хіба що якогось полковника Зеленку згадують (сміх у залі). Але вже на екваторі фільму стає не до сміху чи скепсису через безглузді діалоги – конфлікти загострюються. І раптом вже Софіївська площа стає тим, чим повинна бути в кіно – декорацією на тлі подій, фінал яких все менше здається передбачуваним.

Цікаве й інше. Якщо вам подобаються сильні жіночі персонажі, то тут кожна, навіть другорядна героїня, на голову сильніша за героїв-чоловіків. І тільки шкодуєш, що замість купи непотрібних сцен, які слабо допомагають сюжету, не знайшлося місця парі сцен між Юлією Соболь і Ганною Буткевич. От би де конфлікт і екшен заграв свіжими фарбами! Загалом жінки тут одним оком переграють усіх чоловіків, ось така гендерна нерівність.

“Спадок брехні” робить чимало відсилок до актуальних геополітичних конфліктів. Але незважаючи на всю грандіозну надбудову в концепті і безвихідь ситуації, сюжет досить простий. Герої хочуть справедливості і правди, і щоб тягар спадщини минулого відпустив, а скільки покласти заради цього – за ціною не постоїмо. Втім після сцени на київському вокзалі невмотивоване насильство набуває сенсу, а напруга – свого апогею. І якщо ви йдете в кіно за міцним атмосферним трилером, цей фільм – не найгірший вибір. Але не забувайте, що це лише екшен “класу Б”, і на більше він не претендує.

Автор: Микола Маранчак

Читайте також

Трилер “Спадок брехні”: цікаві факти про фільм з нагоди прем’єри

Поділіться в соціальних мережах