“Заборонений”: творці фільму про Василя Стуса про історію проекту
Сценаристи фільму та автори книги “Заборонений” Артемій Кирсанов і Сергій Дзюба, а також режисер стрічки – Роман Бровко розповіли про створення фільму “Заборонений”.
Як виникла ідея зняти повнометражний фільм про Василя Стуса?
Сергій: “Ідея виникла у нас з Артемієм написати сценарій після того, як вийшла наша книга “Позивний “Бандерас”” та фільм за цим сценарієм. Щоб зробити наступний художній задум, ми шукали натхнення у долі якогось видатного українця. Натрапили на тему Стуса, якого чомусь мало людей знає. Хоча це особистість видатна для України”.
А ті, хто знають дещо про Василя Стуса, то це, напевне, завдяки шкільній програмі?
Сергій: “Так, люди можливо вчать якісь вірші, але не розуміють їх змісту. А далі їм вже не цікаво хто такий Стус. Ніхто не знає, що це був справжній український інтелігент. Те, що він перекладав з німецької світову поезію. Якщо б його твори потрапили до людей, то рівень української мови став би набагато вищим. От і ми знайшли творчу легенду про те, як загинув Василь Стус в таборах. Це був першочерговий наш задум. Його ми побудували на тому, що почули від Левка Лук’яненка історію, яка свідчить про те, що в останні дні життя Стуса, до нього приїжджало якесь таємниче керівництво КДБ. І ми побудували це спілкування, ці останні дні, а вже після цього описали спогади Стуса, його життя, його любов, те що він встиг прожити. Ось так вийшов наш художній задум, який є в книзі. Далі ми познайомились з Романом, який почав працювати над фільмом”.
Роман, Ви прочитали сценарій майбутнього фільму. Вас зачепило?
Роман: “Спочатку був створений сценарій, потім фільм, а вже після – книга. Тому в книзі є те, чого нема ні в сценарію, ні в фільмі. Кіно обмежене у часі, тому просто фізично неможливо все зняти”.
Ви як режисер часто жертвували сценами з фільму і думали про те, як не хочеться вирізати певні події?
Роман: “Так, дуже шкода втрачати сцени. Зазвичай, режисери під час монтажу прослідковують, що є першочерговим, а без чого історія може існувати. Так було і з нами. Ми вибрали для себе основну концепцію розвитку сценарію і вирішили деякі сцени вирізати. Хоча вони теж гарні, показували Стуса досить неочікувано”.
Чи багато в сценарії є вигаданих художніх моментів? Наприклад, у трейлері є сцена, де Василь Стус став свідком самоспалення Василя Макухи. Це теж є правдою?
Артемій: “Так, це є історичний факт. Василь Макух спалив себе в знак акції протесту, щодо введення радянських військ у Прагу. Василь зробив це у листопаді 1968 року, коли було багато людей на вулиці, перед святами. Скоріш за все, Стус не був присутній при цьому. Але якщо він був би свідком цієї події, то його б зазначали у рапортах і так далі. Але ми, як автори фільму не могли пропустити такий момент. Василь Стус написав вірш про це самоспалення так, ніби він його справді бачив. Фільм є художнім, а не документальним, тому ми використали це”.
Знаю, що фільм показували шестидесятникам, тим хто знав Стуса, жили в той час, творили. Яка їхня реакція? Це був такий допрем’єрний показ спеціально для них?
Роман: “Там була Маргарита Довгань, сестра Стуса. Ми намагалися запросити усіх, хто був у стані здоров’я і міг прийти, подивитися, дати свої рекомендації. Коментарі були про те, що картина загалом досить достовірна. Звичайно, є маленькі дрібнички, але це право авторської інтерпретації. Сестра Василя Стуса помітила, що на екрані він точно такий, як і був у житті. Це було дуже приємно. Я розумію, що це люди, які пережили ті часи, певні поневіряння і сприймають фільм з якоюсь вдячністю через те, що ми зосередили увагу на тому етапі їхнього життя. Може така позитивна оцінка через те, що там їх молодість. Нічого поганого я не почув і дякую їм за це”.
Артемій: “Ще був Василь Овсієнко, який дивився фільм і читав книгу. Після показу він сказав, що в якусь мить зловив себе на думці, що знову бачить живого Стуса. Також Олесь Шевченко був присутнім. Після перегляду сказав, що висунув би Дмитра Ярошенка на премію ім. Шевченка. Маргарита Довгань написала нам рецензію на книгу, де теж дуже схвально висловлюється”.
Вже були допрем’єрні покази фільму, як люди реагують? Чи слідкуєте ви за дописами у соціальних мережах, за висловлюваннями критиків?
Роман: “Мені приємно, коли народ коментує, говорить про ті речі, які ми закладали у картину. Це свідчить про те, що нам вдалося. Вчора дуже була цінна заява однієї жінки, яка сказала ту річ, яку ми інтуїтивно відчували, але не проговорювали. Після показу ця жінка встала і на цілий зал сказала: “Знаєте, ви дійсно показали той час, коли загнивала радянська система, застояна як старе болото, де такі як Стус та подібні йому інші шестидесятники борсаються намагаючись щось зробити, дати іншу течію, якісь зміни. А всі сидять в цьому болоті, розкладаються і їм байдуже”. Навіть вона порівняла певну сцену з фільму, де присутнє болото і зазначила, що це як певний образ радянської системи, застою”.
І питання, яке гріх не задати. Про фільм почали говорити після скандалу. Йде мова про те, що у фільмі фігурує постать Медведчука, який був адвокатом Стуса. І в певний момент йшла мова про те, що ніби цей фрагмент мав зникнути з фільму. Все ж таки він залишився?
Роман: “Так, він є і на екрані це досить потужний центровий момент картини. В кіно є норма закону, щодо використання імені, особистої інформації осіб, на це потрібно мати дозвіл. В нашій картині 30 історичних постатей і треба було з усіма узгодити. Все, що ми могли зробити – відкрити матеріали справи і зробити в документальній манері без перекручування фактів. Ми зрозуміли, що ця сцена є принциповою, навіть, якщо нам доведеться замість неї вирізати 8 інших. Вона є надто вагомою і ми зрадимо ідеали Стуса, якщо не покажемо цю сцену”.
Ми бачимо, що в останні роки відбувається підйом українського патріотичного кіно. Як визначити щирість режисера і кон’юктурність?
Роман: “Ще з інститутських років багато режисерів набили руку на серіальному виробництві. І це є досвід для того, щоб зараз робити українське кіно. Ми завжди хотіли таке робити. Я хотів щось відзняти про козацтво, Київську Русь. Тут треба подякувати попередньому уряду за те, що була підтримка української національної ідеї, свідомості. Він дав нам всі карти в руки, щоб підтримувати кіно такого рівня”.
Артемій: “Коли ми подавали проект з назвою “Птах душі” ( попередня назва фільму), то це був єдиний проект художнього фільму про Василя Стуса. Не знаю чи варто говорити про якусь кон’юктуру. Вона була тоді, коли у радянські часи кожного року знімали фільм про Леніна. Але не зараз”.
Джерело: Розмова
Поділіться в соціальних мережах
